Стажування в Метрополітен-опера: як це було

Держмистецтв поспілкувалося з Олександром Філяком, який у 2025 році пройшов стажування у Метрополітен-опері в США. Пан Олександр поділився враженнями про закулісне життя одного з провідних оперних театрів світу.

Нагадаємо, що з жовтня по грудень 2025 року четверо молодих професіоналів з України долучилися до постановочного процесу та управління найбільшим оперним театром США, здобуваючи досвід у співпраці з колегами з The Metropolitan Opera.

– Чи вагалися ви подавати заявку на стажування в Метрополітен-оперу? Якщо так, то чому? Наскільки ви були впевнені, що оберуть саме вас?
Сумніви були повʼязані насамперед із, як на мене, недостатньою чіткістю формулювання самого оголошення, зокрема щодо часових рамок програми та вимог до бекграунду кандидатів. Також вибір запропонованих департаментів для стажування не резонував зі мною повною мірою, адже як диригента мене найбільше цікавили репетиційний процес Мет та робота місцевої художньої адміністрації (Artistic Administration). Проте я вдячний своїй нареченій, яка врешті-решт переконала мене податися, бо «чому б і ні?». Отримавши повідомлення про проходження на етап інтервʼю, я знав, що маю хороші шанси.

– Поділіться вашими враженнями про перший день в одному з найпрестижніших оперних театрів світу. Розкажіть, як загалом проходило стажування, над чим ви працювали.
Моє знайомство з Мет відбулося ще попереднього сезону, коли я відвідував Нью-Йорк вперше. Проте знайомство це було з позиції глядача в першу чергу. Висота сценічного порталу, ширина глядацької зали, космічні люстри «sputnik», що, плавно здіймаючись, згасають у гомоні передчуття дійства, — увесь простір викликає відчуття піднесення та пафосу. Я стажувався у виробничому департаменті (Production), проте завдяки гнучкості та відкритості мого куратора з першого ж дня я мав можливість вибудовувати власний розклад насамперед керуючись своїм інтересом.

Сам по собі продакшн охоплює дуже багато сфер: менеджмент продакшну, режисуру, сценічний менеджмент, сценографію, світло тощо. Упродовж стажування ми разом із куратором поступово зміщували мій фокус між різними складовими. Попри власне продакшн, я особливо цікавився музичною стороною життя Мет і одразу познайомився з керівником музичного відділу (Head of Music), який надав мені повний карт-бланш на відвідування всіх репетиційних просторів театру.

Загалом це був дуже насичений і захоплюючий досвід. Більшість часу я проводив у репетиційних кімнатах і глядацькій залі, спостерігаючи за процесом підготовки близько десятка опер на різних стадіях та спілкуючись із постійним музичним персоналом, запрошеними диригентами й режисерами. Я також мав чимало особистих зустрічей із топменеджментом різних департаментів. Було багато пригод: зокрема, я побував у спеціально обладнаній вантажівці на репетиції трансляції
Met Live in HD культової «Богеми» Дзефіреллі, відвідував кабіну звукорежисера, майстерні декорацій та костюмів, мав можливість побачити вистави з точки зору сценічного менеджера, час від часу заходив до студії сценографа.

Мене зовсім не навантажували рутинними завданнями, тому я б сказав, що моє стажування відчувалося радше як навчання, ніж робота. Кілька місяців у Мет по-новому розкрили для мене багатоскладність оперного театру як явища та зробили моє бачення обʼємнішим і більш цілісним. Це, як на мене, неймовірна привілегія, адже коли працюєш над конкретним проєктом у певній ролі, ти з головою поринаєш у свою зону відповідальності та часом просто не маєш часу дослідити процеси, які відбуваються навколо начебто самі собою. Починаєш помічати й цінувати роботу всіх, хто докладається до розробки та втілення кінцевої точки перетину спільних зусиль — вистави.

– Що найбільше відрізняє робочі процеси в Метрополітен-опері від українських театрів?
Я ніколи не був постійним членом команди державного українського театру, хоча працював асистентом диригента над окремими оперними проєктами у стінах таких установ, як Національна опера України та Київська Опера. З точки зору організації репетиційного процесу я не бачу відмінностей по суті. Існують певні універсальні принципи підготовки та проведення вистав, які диктуються самим жанром, хоча варіативність, звісно, присутня від театру до театру. Впевнений, що є відмінності в організації роботи, наприклад, департаментів маркетингу чи медіа та на рівні менеджменту — що є природним, адже задачі, міжнародна цільова аудиторія та відповідні фінансові можливості наразі також
різняться. Вражають горизонт і точність планування в театрах такого класу на пʼять років уперед, що свідчить про злагодженість та рівень координації роботи, скажімо, художнього та продакшн-департаментів.

– Чи відчувається інтерес до України та українських митців у Метрополітен-опері?
У Метрополітен-опері зацікавленість в українському відчувається, мабуть, більше, ніж будь-де ще в США, не в останню чергу завдяки особистій позиції генерального директора Пітера Гелба. Власне, сама по собі програма стажування є яскравим проявом цього, хоча в Мет, окрім американців, є також стажери і з інших країн. Митці з України виступали на сцені Мет ще з ХХ сторіччя, проте зараз їх значно більше і динаміка є позитивною. До того ж у сезоні 2027/28 відбудеться американська премʼєра опери «Матері Херсона» Максима Коломійця — першої в історії театру опери українського композитора.

– Можливо, щось стало для вас відкриттям в оперній індустрії?
У Нью-Йорку чи Лондоні, де я навчався, рекламу оперних вистав можна побачити усюди — від постерів на автобусах та в метро до промороликів на цифрових білбордах. Театри мають широку лінійку високоякісної, стильної сувенірної продукції та підтримують медіаактивність на дуже високому рівні.

У Мет регулярно проводяться відкриті генеральні репетиції для шкіл, та загалом існує спектр подій для дітей. Багаторівневі спонсорські підписки не лише генерують прибуток, а й дозволяють через систему бонусів, доступ до закритих вечірок та ексклюзивні активності заохочувати й утримувати глядача. Усе це виховує та формує потік новачків і підтримує інтерес тих, хто вже спробував.

І все ж оперний жанр залишається певною мірою елітарним. І це, як на мене, природно, адже суть цієї елітарності полягає не у фінансовому вимірі, а насамперед у вимірі вимогливості до глядача. Сила та глибина переживання твору мистецтва, а також кількість сенсів, які ти здатен побачити у ньому, часто прямо пропорційні часу, який ти присвятив ознайомленню з ним. Занурення в контекст робить сприйняття багатомірним і дозволяє зазирнути під поверхню засобів виразності. Проте ти ніколи не дізнаєшся, чи варті ці зусилля того, доки не спробуєш.

– Які підходи та практики ви перейняли в нью-йоркських колег?
Мабуть, про певні конкретні практики варто говорити окремо, проте на рівні корпоративної культури у будівлі Мет відчуваються відповідальність за якість виконуваної роботи й водночас привітність та людяність. Кожна людина, яку я зустрічав, радо ділилась своїми знаннями та досвідом, а ієрархія всередині компанії відчувається у спілкуванні лише як взаємна повага колег одне до одного.

Стажування було корисним для мене не лише з професійної точки зору, а й як для особистості. Тімбілдинг давно не є новим явищем, проте щорічний конкурс із випікання тортів серед працівників і артистів або ж закриті різдвяні вечірки у фоє під гучну й зовсім не класичну музику мене приємно дивували.

Винятково високий рівень як музикування, так і технічної сторони вистав Мет — це, не в останню чергу, послідовні зусилля з будівництва колективу та просування талановитих і працелюбних колег, які живуть своєю справою. Усе це створює простір, у який хочеться повертатися як глядачам, так і артистам.

– Якою ви бачите свою професійну траєкторію після цього стажування? Чи плануєте застосовувати здобутий досвід в Україні?
Звісно. Я планую працювати як в Україні, так і за її межами, адже, на мою думку, колообіг фахівців будь-якої сфери, особливо мистецтва, є необхідним для свіжості мислення та обʼємного бачення світу. Досвід в Україні для мене є таким же цінним, як і досвід за кордоном, проте саме можливість порівняння різного дозволяє винести для себе найкраще й ділитися найкращим.

– Чи виправдало стажування в Метрополітен-опері ваші очікування?
Так, безумовно. Я надзвичайно вдячний долі та колегам за цей час і за те, що тепер Мет займає особливе місце в моєму серці. Окрема подяка моїм «одногрупницям», без яких було б набагато сумніше.

– Що можете порадити молодим українським митцям чи культурним менеджерам, які мріють про міжнародний досвід?
Перш за все — конкретизувати своє прагнення отримати міжнародний досвід, звузивши коло країн/організацій, в яких мрієш попрацювати чи повчитися, адже міжнародний досвід може бути дуже різним, як, власне, і український. Це не означає ігнорування можливостей, які зʼявлятимуться в інших місцях, проте це допоможе точніше зрозуміти власну спрямованість та сконцентрувати зусилля на реально існуючих можливостях та відповідній роботі. Перешкод насправді менше, ніж можливостей.